Встановив на смартфон програму Reduce Photo Size. Єдина її фунція — зменшення розміру знімків.
Навіщо вона мені?
Для того, щоб у випадку чого зробити актуальний знімок, написати пару рядків тексту й без проблем опублікувати в мережі.
Ця прога корисна, наприклад, під час революції. Пам’ятаю, як вранці 1 грудня я стояв серед тисяч людей на розі Володимирської й Тараса Шевченка, — в обличчя поштовхами бив свіжий, не зимовий чи осінній, а весняний вітер, — я стояв і пересилав… пересилав кілька метрів фото в Фейсбук на хріновому лайфівському інтернеті… — так і не переслав. А було б кіло 300 — відіслав би без проблем.
Вимкнули світло — не о дванадцятій, як зазвичай, а раніше — десь об одинадцятій. Я вийшов на вулицю, дивлюся — серед білого дня горить ліхтар.
Ні, я все розумію й згоден потерпіти. Війна на Донбасі, енергетична залежність від Росії, економічні реформи… тири-пири… — але чомусь усе знову вирішується за рахунок людей. Замість того, щоб подумати про елементарну економію й побороти недбальство. Про тіньові схеми й надприбутки олігархів, у тому числі й тих, хто привів до війни, — вже й промовчу.
P.S. У давньому Римі фінансові проблеми республіки вирішувалися простіше. Проскрипціями. Брали заможних патриціїв за барки, чи то за тогу з пурпуровою смужечкою, й суворо запитували: з ким ти був у часи диктатури Марія чи, навпаки, Сули? Кого підтримував?.. Й голову — на форум, рабів — на волю, гроші — в казну.
Пройшла інформація, що машини з українськими бійцями заходять чи виходять з Донецького аеропорту через блок-пости терористів. Там їх шманають й перевіряють на предмет того, щоб провозили з собою не більше одного рожка патронів. Як видно на фото, Моторола обшукує "кіборгів" особисто.
Отака херня, малята.
Я так бачу, що можна писати й у темряві. Клавіші на висувній клавіатурі телефону підсвічуються, розрізнити букви можна. Тільки не можна зупинятися. Бо як задумаєшся на хвильку, одразу ж усе на фіг гасне й доводиться навмання тикати пальцем у темряву. Потрапляєш на абзац, на англійську розкладку чи, того гірше, на «деліт». Але нічого. Головне, що текст можна без зайвих клопотів переслати на свій блог — опублікувати чи просто зберегти. А це справді зручно.
Поруч дружина й діти лежать на канапі й дивляться з ноутбука фільм. Мабуть, варто приєднатися до них.
Нема світла.
Та зрозумійте ж нарешті — не було ніякої «зустрічі», ніяких «переговорів», ніякого «братання». Бійців повезли на ротацію в АП через сепарский блок-пост.
Чому саме такою дорогою?
Були домовленості армійського начальства (ген. Пушняков) з терами під «слово русского офицера» й під контролем ОБСЄ. На виконання «мирного плану».
Й, напевне, Купола попередили, щоб поводився тихо.
А як же інакше?
Дочка все літо мене діймала: «Тату, коли вже прийде зима?» Чого її чекати, зиму, відповідав, — вона прийде, коли належить. Зараз літо, грайся собі, купайся. Влітку свої радощі, взимку будуть свої…
Літо тривало довго й навіть прихопило шматок осені. Але воно проминуло, — й настала осінь, — й одного ранку в листопаді раптом усе виявилося білим-біле від снігу.
Ось тобі й зима, Катюню.
Одна справа, писати патріотичні коменти в фейсбук, інша — прибивати прапор у себе над будинком.
Стара струхлявіла драбина рипить і хилиться з боку в бік, прапор видається заважким, шнур від шуруповерта плутається в руках. А тут ще треба якось виїмку в древку проколупати, щоб вставити туди шуруп…
Я розумію, що героїзм не дуже великий, та все ж таки.
Немов-би піднімаюся на сходинку вище в соціальній драбині й долучаю себе й свою сім’ю до вибраного прошарку суспільства, який заявляє про свою позицію й діє.
