Прадавні пагорби

     Колись був попросив дружину сфоткати цей пагорб і сказав, що якби археологи взялися тут копати, щось би відкопали.
     Трохи видовжений горб на південно-східній околиці Немішаєвого, який перетинає асфальтова дорога й один із схилів якого припадає на територію Інституту картопляного господарства. Найвища точка знаходиться в полі метрів за сто п’ятдесят. Південніше метрів за двісті знаходиться ще одна вершина, трохи нижча. На топографічній карті-кілометрівці точка позначена, як висота 178.8.

Пізнього-пізнього вечора

      Як виходиш увечері надвір, потрапляєш у таємничий світ, у якому водяться сови, чорні коти й іншопланетяни.
     Важкі темні кри-кри-ила на темно-синьому тлі неба — між темними кронами горіха й яблунь, — здається, відчуваєш обличчям прохолодні поштовхи  повітря — й пронизливий писк з-від крон згори й збоку. Високі різкі звуки з пониженням на звершенні: «і-і-у» — тривожні й невпинні. Та нема чого завмирати в очікуванні біди, то домові сови шукають собі пару.

Ромашки в полі

        Висока трава на волошковому полі хилиться туди-сюди в поштовхах вітру, — й на тлі блакитного неба вирізняється пагорб, який (й не сумніваюся в тому) залишився від стародавнього кургану.
     Проминули «зелені свята»...

Пікнік на узбіччі

     Після Великодня завітали на наше місце під горбами в лісі. Як було з усього видно, на свята там погуляли.
     Охололе темне огнище було понавтикане кількома десятками недопалків, причому, лише двох марок — ядуче-червоними фільтрами «Прилук» і тоненькими білого «Кемела». Під столиком валялася порожня пляшка з-під десертного вина. Поодинокі кущики квітки сон, які ми виявили на горбах минулого разу, були вирізані. Й територія в радіусі кількох метрів була всіяна великими блискучими кружальцями конфетті. За десяток же метрів під деревом валялася розірвана упаковка з-під презервативів.
     Одне слово, зрозуміло.

Струмок у лісі ранньої весни

 


     Дзюркотить вода й пахне прілим листям, — й доносяться час від часу пронизливі крики чорного дятла, — струмок живе своїм життя, широкими меандрами поволі долає низину в лісі — що влітку, що взимку, що ранньої весни, — поволі пробуджує траву,  вужів і жаб, — й глибоко йому до того байдуже, чи бачать люди, як він тече й чим живе, чи ні.

По-справжньому весняний день

     Минулими днями в Твіттері трапилися кілька повідомлень на кшалт того, що знайомій знайомої знайомі тери похвалялися, що 9 березня почнуть наступ на Донбасі. 
     Я звик уже довіряти такій інформації, а не повідомленням генштабу чи еренбео, тим більше, що 9 Березня — день народження Тараса Шевченка, майже офіційне українське свято, а на українські свята рашня зазвичай переходить у наступ.
     У новинах — повідомлення про відведення української артилерії й  про концентрацію артилерії й російських військ.
     А ми поїхали в ліс.
     Було тепло й ясно, може, трохи вітряно, — перший по-справжньому весняний день у цьому році.

Переможений Путін

     Кидаю курити й продовжую в будинку ремонт.
     Вірніше, кинув курити ще раніше, — зараз кидаю жувати нікотинові жвачки, за допомогою яких і кинув курити. Кинути жувати жвачки, напевне, ще важче, ніж кинути курити — залежність тривка й липуча, як і сама жвачка, зараза, — через три-чотири години бере за горло й вимагає чер-чер-чергову пайку. Від жувачок в голові муторно, думки не в’яжуться й нічого не пишеться.
     Тож вирішив поки що викласти підлогу осб-плитами. Цю роботу слід було зробити ще три-чотири роки тому, коли поштукатурив у вітальні стелю-стіни й поклеїв шпалери. Тоді ж прикупив і плити. Однак з підлогою не склалося й плити втихомирилися в кладовці, як тільки не потрухлявіли — невідомо.
     — Путін переміг!
     Це діти поруч граються.