У п’ятницю 27 червня, в день народження дочки, десь за чверть на десяту вечора, я вийшов на вулицю подихати свіжим повітрям. Над стріхою в розриві горіхових гілок вирізнялося пронизливо-чисте синє небо.
О десятій вечора спливав термін «десятиденного одностороннього припинення вогню» й Порошенко мав оголосити про своє рішення з приводу його продовження чи припинення. Зрештою, вже було зрозумілим, що «одностороннє перемир’я» продовжать. Меркель суворо зажадала від Путіна протягом трьох днів прийняти конкретні заходи для нормалізації ситуації на Донбасі. Терміново почали створювати якісь контактні групи...
Сиджу з нетбуком, а поруч по телевізору йде матч США — Португалія.
Учора о першій ночі я натрапив на нього, та хотілося вже спати, вірніше, спати не хотілося, в чому й проблема. Але треба вже приводити в порядок свій розпорядок дня, бо просинаюся вже надто пізно.
Тому вирішив подивитися в повторі. Не виходив на спортивні сайти, щоб не натрапити на результат й не зіпсувати собі перегляд.
Сиджу за нетбуком, а поруч по телевізору показують матч Франція-Гондурас. Чую краєм вуха, що комусь дають другу жовту й червону картку й призначають пенальті. Й чомусь не сумніваюся, що карають Гондурас. Так і є. Подивився повтор: не таке вже й страшне порушення було, могло зійти й за ігрове зіткнення. Така селявішка. Судді проявляють свою принциповість здебільшого до гондурасів.
Як я довідався недавно, автор вірша «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: чому я не сокіл, чому не літаю...» Михайло Петренко народився в Слов’янську. Ми мало що знаємо про життя поета, й невідомо, коли саме й де він написав свого знаменитого вірша, але видається, що в момент творчого піднесення, — в якому б місці не перебував, — поет бачив перед собою блакитне небо дитинства, небо Слов’янська, в яке й хотілося йому злетіти, як соколу.
У Слов’янську знали й шанували Петренка, більше того — в пам’ять про цей вірш герб і прапор міста: сокіл, який злітає, на блакитному тлі неба.
Кілька років тому, коли дружина вийшла на город щось там прополоти, з землі вилізла медведка й страшенно її налякала.
Раніше вона медведок ніколи не бачила.
А тут, справді, вилазить з-під землі щось таке величезне — з вусами й широкою напівовальною головою, захищеною панцирем, з чіпкими лапками й якимось роздвоєним жалом на хвості, — прудко вихиляється з боку в бік, як монстр з фантастичних фільмів, й не знаєш, що від нього можна чекати — чи то за пальця вкусить, то ще якесь зло вчинить.
Сусід на своїй ділянці вже травить колорадських жуків оприскувачем. У нас же на городі поки що нема чого травити. Якщо якийсь колорад необачно й залетить на нашу картоплю, його тут же чекає викрадення.
Як мовиться, клин клином вибивають.
Відчуваю зловтіху, коли на щось, що надто вже нахабно когось тиранить, знаходиться свій тиран.
У мене проти жуків є власний засіб— корисливий хлопчик-п’ятикласник.
