Небо над Слов’янськом

     Як я довідався недавно, автор вірша «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: чому я не сокіл, чому не літаю...» Михайло Петренко народився в Слов’янську. Ми мало що знаємо про життя поета, й невідомо, коли саме й де він написав свого знаменитого вірша, але видається, що в момент творчого піднесення, — в якому б місці не перебував, — поет бачив перед собою блакитне небо дитинства, небо Слов’янська, в яке й хотілося йому злетіти, як соколу. 
     У Слов’янську знали й шанували Петренка, більше того — в пам’ять про цей вірш герб і прапор міста: сокіл, який злітає, на блакитному тлі неба.

     Це українське місто.
     У минулому році команда Слов’янська на Параді вишиванок у Києві на День незалежності була найчисельнішою й здобула перший приз. Не можна не відзначити радість і піднесення, з якими йшли під синьо-жовтими прапорами жителі міста.
     Слов’янськ — давнє українське місто, відоме, як центр солеваріння. До речі, його назва походить не від «слов’ян», а від слова «сіль». Спершу воно називалося «Солеванськ», потім «Словенськ», а потім уже трансформувалося в «Слов’янськ». У 17 столітті козаки тут засновали фортецю «Тор» для захисту від татар, і сюди під час польсько-турецької війни переселилося чимало родин з Поділля й з-під Чигирина, який був взятий в облогу татарами й турками. Упродовж кількох століть це було тихе українське волосне містечко, яке Чехов з притаманною йому іронією порівнював з гоголівським Миргородом. Й як інші українські міста й села Слов’янськ пережив голод 1933-го року й усі лихоліття минулого сторіччя.
     Тому хочеться спитати: якого хріну? 
     Якого хріну місто хлібом-сіл’ю зустріло заїжджих терористів?.. Якого хріну його мешанці визнали «мером» якогось наркомана й гвалтівника з Росії?.. Якого хріну виконували накази людей, яких раніше не знали й тут не бачили, всіляких «стрєлков», «бєсов», «абверів» й таку іншу рашистську нечисть? Якого хріну аплодували закликам вбивати «бандеровцев», читай українців, їх дітей, «жєчь» їх оселі?.. Якого хріну «живим щитом» виходили перед українськими військовими й не пускали в місто?.. Якого хріну відбирали зброю й техніку в наших десантників?.. Кричали на них «фашисты» й «убирайтесь вон»?..
     Як так вийшло, що в українському місті стало смертельно небезпечним розмовляти українською мовою й тримати вдома державний український прапор?.. Виявляти хоч би яку прихильність до будь-чого українського.
     Я переконаний, що в народу є душа, свій дух, — українському духові вже кілька тисяч років і він прокидається зараз, — своя духовна сутність мається в окремих місцевостях й містах. Має свій дух і Слов’янськ — й, можливо, він утілений у соколі, що парить у чистому блакитному небі.
     Чи не помстився цей сокіл місту — тому, що зрадило його?